Довго тужить сумна бандура Про діла у старій сивині, І якусь невідому зажуру Навіває та пісня мені. Не мелодія — збурена рана, Не слова, а безжальні голки, Тільки бачу не сині лимани І не горді козацькі полки. А ввижається — там, біля шляху, На потоптаній кіньми траві Жирний ворон, мов чорна папаха, На козацькій сидить голові. А нав-круг по-ру-ба-ні До-си-на-ють сни, І да-ле-ко бу-бо-ни Кли-чуть до вій-ни.