Вимріяна і близька донині, Незнайома, але й знана теж, Заховавшись в довгій самотині, Вже мене не кличеш, не зовеш. Спогадами не повернеш хвилі, В сумі сновидіння не відкинь, Не скорись непам’яті в знесиллі І фантазувати не покинь. Не зрони кохання в теплім гніві — Ти мені дорогу перейшла, Опустивши очі мовчазливі, Лиш на серці легкий сплеск весла. Може, ти нічого не забула, Може, ти і досі зберегла Серце, розтривожене і чуле, — Тільки все припорошила мла.