Під шелестом листя, де світло тремтить, Йду стежкою мрій, що серце кличе. У кожному кроці — любов і закон, У ритмі душі, мов хвиля легка. Світанок крізь тишу — моє відображення, Гармонія світу у внутрішнім дні. Мелодія часу звучить без вагання, І в ній я знаходжу, ким бути мені. В обіймах ночі я сни відпускав, Та світло всередині не зникало. Над прірвами правди я крила тримав, Щоб істину тихо в собі захищати. Світанок крізь тишу — мій голос незримий, У вітрі надії лунає м’який. Мій шлях не зламає ні темряви тінь — Я йду, бо в мені палає той світ. Немає кордонів для думки і мрії, Коли справедливість в душі проросте. Кожна секунда — це крок до надії, І ніжна босса несе крізь усе. Світанок крізь тишу — мій шепіт і спокій, Я чую, як серце веде через ніч. У музиці правди і ритмі глибин Я вічно живу… у світлі подій.
