Ти — мов весна у безсоннім вікні, Пишеш мені про каву й світанки. Я йду вперед, хоч ніч на мені, Світло проросте крізь уламки. Твій голос — світло в глибокій тьмі, Ліхтар у полі нічному. Хай між нами дощі і мій дім в пітьмі — Та ми дихаєм в ритмі одному. Крізь сирени — чую твій подих ніжний, Крізь обстріли — шукаю твій знак у тиші. Світ крутить нас, як вогонь у штормі, Та я тримаюсь — бо знаю, ти є. Я стала міцнішою, хоч серце — віск, Коли мовчиш — тріскає простір. Ми втратили карти, старі орбіти,, Та збудували новий горизонт. Наш дотик тепер — не просто шкіра, Це довіра, що йде крізь шум. Ти — моя тиша, мій оберіг, Твій шепіт: «Я тут, я чую». Крізь сирени — чую твій подих ніжний, Крізь обстріли — шукаю твій знак у тиші.. Світ крутить нас, як вогонь у штормі, Та я тримаюсь — бо знаю, ти є. Коли кольори сповзають на землю, Ти малюєш новий день з попелу. І я знаю: все це не марно — Любов тримає рубіж небес. Крізь сирени… Я чую, як ти дихаєш. І цього — досить.
