Потім

Тік. Так. Тік. Так. Ще трохи. Не зараз. Потім. Чекай. Тік-так — то «потім», то «чекай». Ми часто кажемо: «Не час», І день проходить знов повз нас. Ще треба дещо доробить, І вже тоді спокійно жить. Спочатку справи, потім ми, Так і минають наші дні. Ще трохи — й буде вільний час, І дійде черга вже до нас. Тік-так. То «потім», то «чекай». А час не вміє зачекать. То вибір наш, то не від нас, Та все одно минає час. Чекаєш звістки — тишина, Чекаєш рішення — нема. Тобі говорять: «Почекай, Ще не готово. Ще чекай». Не все залежить тут від нас, Буває, справді треба час. Тут не прискориш хід подій, І час іде поміж надій. Тік-так. То «потім», то «чекай». А час не вміє зачекать. То вибір наш, то не від нас, Та все одно минає час. Чогось бракує повсякчас, І це міняється щораз. То сил, то часу, то тепла, То відповідь ще не прийшла. Сьогодні важить нам одне, А завтра інше — головне. І тільки думаєш: «Ось-ось», А вже потрібно ще чогось. Ще трохи. Ще день. Ще місяць. Ще рік. Потім. Поки чекаєш на одне, Навколо інше теж іде. Буває, те, чого так ждав, Вже не важливе, як вважав. А щось, чому не надавав Ваги, тепер би не віддав. І поки відповідь прийде, Вже й запитання не про те. То ми чекаємо на знак, То хтось від нас — простого «так». Тік-так. То «потім», то «чекай». А час не вміє зачекать. То вибір наш, то не від нас, Та все одно минає час. Тік. Так. Ще трохи. Не зараз. Потім.