[Style: Dramatic Classical Opera, Symphonic Grandeur, Tragic Cello Solo, Cosmic Choral Crescendo] [Intro: Distant low strings, slow melancholic piano, sound of cosmic wind] [Verse 1] Усе прямує в безвість глухоти, Світила гаснуть у німому вирі. Руйнує час палаци і мости, Стирає плоть, гартує попіл в сірій глині. Згасає пульс далеких галактик, Тепло тікає у космічний холод. Невблаганний вічний математик Рахує зорі, що забрав цей голод. [Verse 2] Невпинний розпад міряє добу, Де кожна форма прагне стати тінню. І людський дух, закований в журбу, Схилив чоло під льодяним склепінням. Здається нам: «Усе поглине ніч, Зотліють з часом подвиги і рани, Серед німих, космічних порожнеч Навік заснуть розгублені титани». [Chorus 1] Ця вічна ентропія п'є вогонь, Згортає всесвіт у глуху безодню! Не зупинити крижаних долонь, Що гасять промінь у серцях сьогодні! Невже дарма горів цей крихітний світильник, Невже судилось потонути в тьмі? Де вічний холод — вирок і могильник Для всього, що народилось на землі?! [Instrumental Break] [Verse 3] Та глянь нагору крізь розбите скло: Колись була лиш темрява довкола. Ні зірки, ні проміння не було, Лежала пустка, мертва і сувора. Але з'явилась іскра серед хмар, Один удар — і спалахнуло небо! Нехай пітьма вирує, мов пожар, Вона все ж відступить перед нами! [Chorus 2 - Epic Orchestra, choir] Ця вічна ентропія гне світи, Але вона не виграє двобою! Крізь чорний попіл, крізь холодні сни Зійшло незгасне Світло над пітьмою! Колись панувала тільки ніч глуха, Без меж, без ранку, без живого сліду... Та подивись на зоряний розмах — Світло бере гору над пітьмою світу! [Outro]
0/500