Бути чи не бути

І от питання — бути чи не бути. У чому більше гідності: скоритись Ударам долі і лягти під стріли, Чи опором зустріти чорні хвилі Нещасть — і тим спинити їх? Заснути, Померти – і нічого, лиш зазнати, Як сон позбавить болю, нервів, тіла, А з ними і страждань. Така розв’язка Цілком годиться. Так, заснути, спати – І що, і сни дивитися? Проблема Одна: які нам сни присняться, мертвим, Коли земні марноти відшумлять? І тут сидить вагання: ще хоч трохи Побути, вік добути свій, а звідси – Примноження нещасть. Якби не це, То хто із нас терпів би ці знущання: Ці утиски верхів, апломб нікчем, Зневажене кохання, беззаконня, Нахабство влади, напади на честь, Якими послуговується підлість, Хто став би це терпіти, адже можна Звичайним лезом зупинити хід Усіх страждань? І хто тягнув би далі Життєву лямку і стікав би потом, Якби не страх – а що там, після смерті, У тій країні з інших географій, Що з неї не прийдуть мандрівники? І страх нам каже витерпіти муки Тутешні, добре знані, й не шукати Незнаних, потойбічних. Винен розум – Це він блідими робить нас і барви Поривів наших, а відважні плани По роздумах воліємо відкласти І зовсім поховати. Хтось тут є? Офелія! За мене помолися, Прекрасна німфо, грішного згадай.