As long as they remain in captivity, time stands still for their families. Russia is holding approximately 7,000 Ukrainian military personnel and up to 20,000 civilians in captivity. Only sustained European economic, political, media, and diplomatic pressure on the aggressor state can help secure the release of our people from Russian prisons. -------------- Chaque soir j'écris ton nom Comme on allume une lumière. Je raconte les jours ordinaires, Pour qu'ils ne disparaissent pas. Zlata a perdu une dent. Elle a dessiné ton sourire. Elle demande encore: « Quand revient Vadym ? » Et je réponds: « Bientôt... » Il y a des mots Qui ne savent plus dormir. Alors je les garde Pour toi. C'est déjà Le troisième carnet. Trois cahiers Pleins de jours sans toi. Quand tu reviendras, Il te faudra des nuits entières Pour lire Tout ce que nous avons vécu. Chaque page dit: Nous t'avons attendu. Le dimanche, Nous levons ton drapeau. Elle est trop petite Pour comprendre la guerre. Mais assez grande Pour tenir une pancarte. Parfois je lui offre des fleurs Et je lui dis: « C'est de la part de Vadym. » Alors elle sourit Comme si tu étais Déjà sur le chemin. Je ne sais pas Si tu as mangé. Si tu dors. Si quelqu'un t'a frappé aujourd'hui. Je sais seulement Que je t'écris. C'est déjà Le troisième carnet. Chaque ligne Refuse de t'oublier. Le temps vole nos saisons, Mais jamais notre amour. Tu liras tout. Je t'attendrai. Ils peuvent enfermer un homme. Pas les histoires Qu'on écrit pour lui. Pas une enfant Qui t'appelle encore: « Mon Vadym... » Pas une femme Qui continue À écrire Chaque soir. Quand tu reviendras, Le café sera chaud. Les syrnyky seront prêts. Zlata courra vers toi. Et je poserai Le troisième carnet Entre tes mains. Je ne dirai presque rien. Parce qu'en silence, Tu liras Les deux années Que l'on nous a volées. Ce soir encore... J'écris. À demain, Mon amour. --------------- переклад українською: Доки вони в полоні, час для їхніх родин не рухається вперед. РФ тримає в полоні близько 7 тис. українських військових і до 20 тис. цивільних. Лише загальноєвропейський економічний, політичний, медійний та дипломатичний тиск на країну-агресорку може сприяти порятунку наших з ворожих застінків. ----------- Щовечора я пишу твоє ім’я Наче запалюють світло. Я розповідаю звичайні дні, Щоб вони не зникли. Злата втратила зуб. Вона намалювала твою усмішку. Вона знову питає: «Коли повернеться Вадим?» І я відповідаю: «Незабаром…» Є слова, які більше не вміють спати. Тому я зберігаю їх для тебе. Це вже третій зошит. Три зошити, повні днів без тебе. Коли ти повернешся, тобі знадобляться цілі ночі, щоб прочитати все, що ми прожили. Кожна сторінка каже: ми чекали на тебе. У неділю ми підіймаємо твій прапор. Вона надто мала, щоб зрозуміти війну. Але достатньо велика, щоб тримати плакат. Іноді я дарую їй квіти і кажу: «Це від Вадима». Тоді вона усміхається, ніби ти вже на шляху додому. Я не знаю, чи ти їв. Чи ти спиш. Чи тебе сьогодні хтось бив. Я знаю лише що я тобі пишу. Це вже третій зошит. Кожен рядок відмовляється тебе забути. Час краде наші сезони, але ніколи — нашу любов. Ти все прочитаєш. Я буду чекати. Вони можуть ув’язнити людину. Але не історії, які пишуть для неї. Не дитину, яка все ще кличе тебе: «Мій Вадим…» Не жінку, яка продовжує писати щовечора. Коли ти повернешся, Кава буде гаряча. Сирники будуть готові. Злата побіжить до тебе. І я покладу третій зошит тобі в руки. Я майже нічого не скажу. Бо в тиші ти прочитаєш два роки, які у нас вкрали. І сьогодні знов… я пишу. До завтра, мій коханий.
