Song Cover Image

Далекий звір між горами озветься

Далекий звір між горами озветься і по струмкаах відлуння забринить, і чути як клекооче його серце, земля здригнулась каменем тремтить. Повіє вітер, холодом повіє, де темінь стала -затріщить скала, встає гора- і сипляться каміння і вниз летять, із ними і вода. І сосни вікові як дрібні спиці, посиипались коріння вирива, оскал застив скала зібралась битись, а сили вже давно , давно нема... І знову чути голос десь далекий, між горами розлігся навкруги, і губиться між небом і землею, ніхто не скаже де його сліди. Цей дивний звір приходить і зникаає, цей голос чули з давніх, давніх пір, а хто він є, і що він тут шукаає, повір'я каже він посланець- гір... Стежками гори небо підіймають, зависле сонце котиться у низ, розглеедіти не має того краю- де гір стрімких кінчається укіс. Надивишся, надивишся навколо, така краса що серце вирива, а обізвешся голос, чути голос, вітається стара, стара гора. Димляять рокии над нею наче хмари, а може гуцул люльку закадив, орел вгорі шукає собі пару, широкі крила свої він розкрив... А сам застив, щоб все в очах зловити, де потім ти такого ще найдеш, а хочеться від баченого жити, природа тут не знає людських меж... А зорі тут блукати і блукати, рукою ти краєчок дістаєш, злетіти враз, чарівність обійняти, людино, ти навіщо тут живеш, із космосу- у трави по коліна, у квітах потонути залюбки, о тут життя немає свої днини, тут дихає воно собі завжди... А хто межу накреслить на камінні, розбудить те, що гору береже, не буде він у щасті тут по нині, бо звір гірський тут гори - стереже... І знову чути дивний, дивний голос, і гори обізвались навкруги і десь туди, туди побігли звуки, гриміло так - напевно від біди... Марічкооо, відгукнись, а-ууу, -лунає, і відбиваються між горами рокии, такі ще юні юні наче зграя, їх не зловити і не зберегти. Марічкоооо, серце легіня кохає, холодна як струмок що з гір летить, озвисся, голос голос пропадає, лиш вітер між смереками шумить... Іванкууу, обізвалась і зникаала, як ружа серед гір, найти, найти, навіщо покохала покохала, мій легіню , коханий -назавжди... А літо завіта на полонину, і ватра розгорілася тріщить, і вівчарі зібрали свою днину, у сповіді так нічка пролетить. І старші всі роки проповідають, легенди зачіпають за життя, було було ти знаєш, чи знаєш, тут в горах озиваються, з даля... Хтось чув колись Іванку зазивали, так жалісно слова, слова лягли, а там в горі Марічко вигравали, сопілки звуки, мабуть ясени... Шукають ружу, квітку загадкову, вона десь одинока там цвіте, кохання у людей яке глибоке, згубились і ніхто вже не знайде. І гори знову з вітром зашуміли, ці дивні звуки звірі чи боги, тумани аж навколішки присіли, по схилах розбігаються, вовки... Хто кличе їх, хто кличе на розмову, збігаються це рідко так бува, біда прийшла у край мій, знову й знову, Душа Карпатських гір там ожива...