Скажи мені правду, мій добрий козаче, Що діяти серцю, коли заболить? Як серце застогне і гірко заплаче, Як дуже без щастя воно защемить? А як горе, мов терен, всю душу поколить, Коли одцуралось од тебе усе. І ти як сухеє перекотиполе Не знаєш куди тебе вітер несе? А ні – скажи мовчки, скосивши билину, Хоч рано і ввечір – водою полив, Не зазеленіє: кохай сиротину, А матір і батька не бачити їй. От так і на світі: хто рано почує, Як серце заплаче, як серце здихне, Той рано заплаче, а доля шуткує, Поманить, поманить та й геть полине. А можна утерпіть, як яснеє сонце Приблисне й засяє для миру всього, І гляне до тебе в убоге віконце, Осліпнеш і дивишся все на його. Осліпнеш і дивишся все на його.
