Юлія Гуцуляк - Мелодії, що не згасають (1 ver.)

[Куплет 1] Коли останній світлий звук зникає І ніч стирає наші імена, У тиші щось повільно оживає — Не ми… а те, що між нами було у снах. І місто вже не кличе і не судить, Лиш зберігає відголооски днів. Бо навіть там, де нас уже не буде, Залишиться те, що не має слів. [Приспів] Мелодії, що не згасають, Живуть у темряві й світлі ночей. Вони нас тихо відпускають — Та не відпускають від себе до щему. Мелодії, що не згасають, Як пам’ять дотиків, голос і сміх. Кохання зникає — та не минає У звуках, що лишаються в них. [Куплет 2] Ми розійшлись, як дві далекі ноти У різних партіях однієї тиші. Та дивна сила невідомої роботи З’єднала нас у музиці колишній. І кожен раз, коли звучить мотив У випадковій радіо-хвилі, Я чую не кінець, а тільки диво — Що ми не зовсім стали чужі. [Приспів] Мелодії, що не згасають, Живуть у темряві й світлі ночей. Вони нас тихо відпускають — Та не відпускають від себе до щему. Мелодії, що не згасають, Як пам’ять дотиків, голос і сміх. Кохання зникає — та не минає У звуках, що лишаються в них. [(тихо, майже шепіт)] І якщо нас більше немає поруч — Є пісня, що пам’ятає нас двох… Бо все, що справжнє, не зникає зовсім — Воно стає музикою… і Богом звуків трохи.