[Verse 1] На БАМі вечір. Лінії тривкі. Ми на терасі. Місто, як на долоні. Тут не звели собори високі, І не стоять фігури на камінній основі. Немає веж, чий профіль знає світ, Пірамід древніх чи колон величних. Лиш ріки креслять власний заповіт — Масштабний, мирний і водночас звичний. [Chorus] Миколаїв — це спокій і наш причал. Місто, що силу і сенс дарував. Там, де Інгул зустрів Південний Буг, Ми замикаємо вірності круг. Без зайвих прикрас, без фальшивих споруд — Тут наше коріння, наш дім і наш труд. Ми повертаємось в рідний квадрат, В місто надій і залізних порад. [Verse 2] Я бачил блиск іноземних столиць, Де тисячі масок і байдужих облич. Та тільки на цих берегах відчуваю: Ритм уповільнився. Я це приймаю. Тут мікроклімат особливих думок, Тут кожен затишний і певний крок. Розміреність вулиць, повітря ріки — Ми з містом цим пов’язані навіки. [Bridge] Колись ми тут мріяли... під мостом... Ще не знаючи, що нас чекає потом. І раптом сльоза — неочікувана й гірка. Це пам'ять — пульсуюча, чесна, стрімка. Ми любим цей простір не «за», а «всупереч», Коли стоїмо з ним сьогодні пліч-о-пліч. [Outro] Дві ріки. Одне місто. Геометрія спокою. Миколаїв. Дихай глибше.
