Гімн Астерії та її птахові - Стрижу (2 ver.)

О, Астеріє, що не маєш храмів, Бо твоїм склепінням є ніч, Ти — світло, яке не затримується, Та змінює все. Ти не володарка — Ти знак. Не закон — А натяк, який неможливо забути. Коли ти падаєш з неба, Світ затамовує подих, Бо знає: Мить — це теж одкровення. Ти втекла не зі страху, А з цілісності, І море прийняло тебе, Як ім’я без форми. Ти стала землею, Щоб інші могли народитись, І зникла з очей, Але не з долі. І птах твій — тінь у польоті, Стриж нічний, що розтинає темряву, Його крила не обіцяють, Вони вказують. Він не співає — Він з’являється, І цього досить, Щоб серце прокинулося. Астеріє, богине миті, Навчи нас бачити знак, Навчи не тримати те, Що має впасти. Бо не все світло створене, Щоб горіти довго, Деяке — Щоб показати шлях І зникнути. О, Та, що стала островом Делос, Будь із нами в нічних рішеннях, Поки зорі падають, І ще не пізно побачити. 🌌