
Ха... Ха-ха... Ласкаво просимо! В наш лабіринт без стін! Де кожен крок уперед — це лише тінь. Ти б’єшся в двері! Тук-тук-тук! Що намалював собі сам! І присягаєшся вірити власним сліпим очам. Один маршрут! Один нав’язливий план! Ти в тупику, мій друже! Ти — сам! Свій! Капкан! Ха! Поглянути інакше — це вихід із кліті! Зніми ж цю маску! Найвужчу на світі! Що має лишитись, щоб дійти до мети? Суть? Чи ілюзія? Вирішуй ти! Ми плутаєм засіб і фінішну суть, І радісно йдемо в осліплену путь! Туди... Ні, сюди... Ти підняв каміння — воно розкришилось! Змінило форму! Що, серце спинилось? Ха-ха-ха! Скажи! Хіба цілісність тут головна? Чи просто впасти повинна була ця стіна? Це підміна задачі? Чи хитрий твій хід? Хто пише тут правила? Хто судить світ? О, ця тонка межа... Між тим, що важливо, І тим, що ти сам охрестив «неможливо»! Поглянути інакше — це вихід із кліті! Танцюй, поки твої двері відкриті! Що має лишитись, щоб дійти до мети? Де рамки розуму? А де справжній ти? Тупик виникає не там, де стіна... Тупик — це коли є дорога одна. Зміни свій мотив! Розшир ті кордони! Що сам і створив! Твій вихід не ззаду! Не спереду! Він — В умінні звільнитись від власних же стін! Змінюй форму! Ха! Ламай шаблон! Гей! Зруйнуй у голові цей тісний бастіон! Відкрий! Свій! Розум! Безмежним шляхам! Ха-ха-ха-ха-ха!

