Як я люблю оці години праці, Коли усе навколо затиха Під владою чаруючої ночі, А тільки я одна неподоланна Врочистую одправу починаю Перед моїм незримим олтарем. Летять хвилини – я не прислухаюсь. Ось північ вдарила – найкращий праці час, – Так дзвінко вдарила, що стрепенулась тиша І швидше у руках забігало перо. Години йдуть – куди вони спішаться? Мені осіння ніч короткою здається, Безсоння довге не страшне мені, Воно мені не грозить, як бувало, Непевною і чорною рукою, А вабить лагідно, як мрія молода. І любо так, і серце щастям б’ється, Думки цвітуть, мов золоті квітки. І хтось немов схиляється до мене, І промовляє чарівні слова, І полум'ям займається від слів тих, І блискавицею освічує думки.