Світе місяць, світе ясний, та й світе в хатину, Ой там мати ж молодая колише дитину. Ой там мати ж молодая колише дитину. Похилилася в колиску, вже ж доня заснула, Вона її та й нищечком к серцю пригорнула. Вона її та й нищечком к серцю пригорнула. «Доню, квітко польовая, ясні ж оченята, Де ж ми дінемось з тобою, шо в нас чужа хата? Де ж ми дінемось з тобою, шо в нас чужа хата? Хай твій, доню, голосочок тата ж не гукає, Він спокинув твою матір, а тебе й не знає». Він спокинув твою матір, а тебе й не знає».
