Завіса тихо попливла, І сцена барви поміняла. Ще вчора — літо. Сьогодні — ні. Те саме небо. Коротші дні. Світ — це театр. Усе та ж сцена. Той самий двір за моїм вікном. Та ж сама вулиця, ті ж самі стіни. Тільки дерева уже в золотому. Листя злітає з мокрих алей. Лягає на лавки, на дах, на поріг. Хмари над містом висять все нижче. Сонце за ними мовчить котрий день. І місто не стало чужим. То що відбувається з ним? Світ той самий — змінилась декорація. Осінь вийшла — і змінилась інтонація. Світ той самий — ті ж самі куліси. Просто жовтим переписані ескізи. Осінь розсипала листя під ноги. Під сірим небом блищать дороги. Вітер вривається прямо у текст. Кілька листків — і широкий жест. Смикає край старої афіші. Гонить папір — то швидше, то тихіше. Край афіші завмер. Коротка пауза. Порив — І збивається такт. Ще один лист пролітає вперед. Вітер зіграв свій короткий куплет. Світ той самий — змінилась декорація. Осінь вийшла — і змінилась інтонація. Світ той самий — ті ж самі куліси. Просто жовтим переписані ескізи. Осінь розсипала листя під ноги. Під сірим небом блищать дороги. Дощ, мов суфлер, шепоче слова. Вздовж тротуару збігає вода. По підвіконню — короткі удари. За мокрим склом розпливаються фари. Дощ затихає. Блищить тротуар. У калюжі навпроти — розмитий ліхтар. По калюжах ковзає світло вітрин. Його розбивають колеса машин. Інші барви. Той самий світ. Світ той самий — змінилась декорація. Осінь вийшла — і змінилась інтонація. Світ той самий — ті ж самі куліси. Просто жовтим переписані ескізи. Осінь розсипала листя під ноги. Під сірим небом блищать дороги.
