Смереки – Григорій Чупринка

В небосхил задивившись далекий, Де задумливо зорі горять, Дві високі гілчасті смереки Край заснулого саду стоять. Місяць тіні од їх одбиває, Осрібляючи віти рясні,— Пітьма ж тільки внизу покриває Ті кущі, що схиляються в сні. І бузок, і пахучі троянди Похилили верхів’я на діл, Але горді смереки-гіганти Простяглися гіллям в небосхил, Мов ховають жагу таємничу, Коли спить безпробудно весь мир, В боротьбі з непрозорою ніччю Дотягтися до сяєва зір… Але ж ранком, як сонце пестливо Оживляє рослини навкруг, Вони дивляться гордо-зважливо На квітки, на садок і на луг. І хоч цвіту не мають смереки, Та не хилять верхів’я на діл, А в морози пекучі і в спеки Простягають гілля в небосхил.