Трава рости не забува. Віктор Баранов

Душа́ іще не настражда́лась І че́рез те іще жива́... Схова́вши під корі́ння жа́лість, Трава́ рости́ не забува́ Трава́ рости́ не забува́ І світ ота́вами диву́є, Себе в них вко́тре воскреша́. Либо́нь, таки ж болить не всує Її неви́дима душа́. .... ....Либо́нь, таки ж болить не всує Її неви́дима душа́. Доло́ню простягну́ гаря́чу, Погла́джу сто́рожко траву́ – І не зомлію, не запла́чу, А ті́льки се́рцем оживу́. А ті́льки се́рцем оживу́, Мов до іко́нки, нахилю́ся До ли́ку впе́ртого стебла́ І помолю́ся, помолю́ся, Аби ота́ва ще жила́. ..... .....І помолю́ся, помолю́ся, Аби ота́ва ще жила́.