О, Калліпіго, ніжна серед луків, Що ходиш легко, мов подих весни, Твоя краса — не в холоді мармуру, А в русі живого, теплого тіла. Там, де струмки торкаються каміння, І трави хиляться під вітром, Ти ступаєш — і сама земля Радіє ритму твоїх кроків. Не лише обличчя дарує чарівність, Не лише очі полонять серця, А гармонія тіла, як спів ліри, Зачаровує тих, хто дивиться. О, форма, що рухається, мов хвиля, О, краса, що не знає сорому, Бо в ній — закон природи, І таємниця радості буття. Німфи ідуть за тобою сміючись, І навіть сатири стихають на мить, Коли твоя постать зникає між деревами, Як сонячний промінь у листі. Ти вчиш людей не відвертати погляду, А бачити красу без страху, Бо тіло — не тінь і не гріх, А дар, що співає у світлі. О, Калліпіго, прийми цей гімн, Не як лестощі, а як правду: Краса — це рух, це життя, це радість, Що не ховається від світу. Хай сміх твій лунає серед долин, Хай крок твій буде як ритм танцю, Щоб навіть серйозні серця Навчилися легкості й світлу. Слава тобі, німфо веселої форми, Що даруєш світові гармонію. Бо там, де є краса без страху, Там живе і свобода душі. О Калліпіго - Прекраснозада! О Калліпіго - Прекраснозада!..
