Чого являєшся мені у сні? Чого звертаєш ти до мене очі, Що в душу дивляться так ясно, непорочно, Чому тривожиш мій спокій сумний? Чому не спиш ти в ліжечку маленькім, Чому не гаснеш ти у тихім раю, Де ні турботи, ні тяжкої праці, Ні смутку, ні зітхань, ні болю? О ні! Уже тоді, як ти на небі У Бозі спочила, — ти забула, Що на землі я ще терплю, Що я ще мучусь, я ще горюю. О ні! Нехай же з висоти Не сходиш ти до мене, не тривож Мого тяжкого серця! Залиш мені лише спомин!