Похід осени – Євген Маланюк

Ще день високий, ще трива Зеніт мелодії в блакиті, Ще синь і хвилі, і трава Купаються в останнім літі, Ще тиша соняшна дзвенить Воздушним склом в лункім просторі, Та, знаємо, це тільки — мить. Бо там десь, на варязькім морі, Здіймається в міцний порив Напруга зимного повітря. Дихне важким ударом вітра, Змете красу і знизить вись, І заламає день високий… Ось липи шумом понялись І нашорошились осоки. На вересень, на день, на даль Вже насувається пустеля — Важкого неба зимна стеля Та хмар мандрована вода. Розчиниться розм’яклий світ І речі попливуть імлою, Примарою, як неміч, злою Неплодне поле затремтить. І буде день, як тінь, як дим, В просторах жовтня мерехтіти. І не зігрієшся, розбитий, При марній ватрі самоти.