# 🇺🇦 **У БЕЗОДНЮ** **[Інтро — пошепки, далекий пульс]** [О-о-о—] Нижче. Ще нижче. Не клич мене назад. Я вже почув, як темрява говорить моїм голосом. --- **[Куплет 1 — низький, стриманий баритон]** Я йшов, де сліди обривались у тиші, де страх, що я стишив, ставав іще ближчим. Де морок під шкірою нишком зростав і кожне моє «не боюся» ковтав. Він знав мою ходу. Він знав мою кров. Він вивчив мій голос, мій голод, мій гнів, мою любов. Він мав моє личко, та погляд — не мій. Він мовив: «Ти довго вдавав, що живий». [Ближче—] [Ще ближче—] Я глянув у прірву. А прірва глянула крізь мене. --- **[Передприспів — напруга наростає]** Темрява падає. Світло тремтить. Щось під ребрами ще не дає мені згнить. Я здираю тінь, мов шкіру з минулого. Я падаю нижче— де падати більше нікуди. --- **[Приспів — широкий, гіпнотичний]** **Я впав у безодню— безодня встала в мені. Я кликав до світла— та світло сконало в пітьмі.** [Нижче—] [Ще нижче—] **Нехай мене тягне. Нехай забирає на дно. Я впав у безодню— та вийшов із неї не той.** **Не той, хто боявся. Не той, хто благав. Я став тим, від кого сам морок тікав.** --- **[Постприспів — пошепки, повторювано]** Не той. Не той. Я вийшов із неї не той. Не клич. Не стій. Безодня в мені. І я вже не твій. --- **[Куплет 2 — важчий ритм, голос ближчий]** Моє давнє ім’я осипалось з губ, мов попіл із пальців, мов порох із труб. Я кликав минуле — воно не прийшло. Лиш щось під ребром моїм тихо жило. Воно пило спогади. Їло мій сон. Із кожного сумніву клало цеглину на трон. Я ніс свою провину, як вирок без слів. І кожен мій привид із голосу жив. Та в попелі серця, у чорній золі, мій останній непослух ще жеврів у мені. --- **[Передприспів 2 — сильніше]** Темрява падає. Світло болить. Та навіть іскра ще може усе спалить. Я скинув своє ім’я. Я скинув старе лице. Я вирвав із себе голос, що шепотів: «Це кінець». --- **[Приспів — потужніше]** **Я впав у безодню— безодня встала в мені. Я кликав до світла— та світло сконало в пітьмі.** [Нижче—] [Ще нижче—] **Нехай мене тягне. Нехай забирає на дно. Я впав у безодню— та вийшов із неї не той.** **Не той, хто боявся. Не той, хто благав. Я став тим, від кого сам морок тікав.** --- **[Брідж — порожній простір, майже без ритму]** Я думав, пробудження— це світло згори. Та світло народжується в нутрі темноти. Я думав, спасіння— це шлях навмання. Та іноді треба зійти до самого дна, щоб глянути в очі тому, ким ти був, і тихо сказати: «Я все ще живу». [О-о-о—] Безодня замовкла. Вона впізнала свого. --- **[Брейкдаун — низько, ритмічно]** Не клич мене назад. Не клич мене назад. Я вже почув, як темрява говорить замість нас. Не клич мене назад. Не клич мене назад. Я вже несу її в собі. Вона несе мене крізь час. --- **[Фінальний приспів — величний, похмурий]** **Я вийшов з безодні— та безодня вийшла зі мною. Я втратив колишнього себе, щоб стати власною тінню живою.** [Вище—] [Ще вище—] **Нехай світло згасне— я сам запалаю в пітьмі. Те, що мало мене поховати, тепер підіймає з землі.** **Не той, хто боявся. Не той, хто благав. Я став тим, від кого сам морок тікав.** **Я впав у безодню. Безодня встала в мені. Я більше не прошу у світла—** **я сам його тінь у пітьмі.** --- **[Аутро — пошепки, пульс згасає]** Нижче. Ще нижче. Я думав, що падаю. Та це прокидався я. [О-о-о—] Безодня дивиться крізь мене. А я— дивлюся з неї.
