Дивись, як захочеш — світ не образиться. Хочеш — постав його догори дном. Варто на мить подивитись інакше — і звичне піде незнайомим шляхом. Ложка у чашці — маленький компас, та північ сьогодні чомусь угорі. Стеля поволі розгортається в небо. Хмара чекає біля дверей. Балкон відпливає поволі від дому, будинок лишається сам у дворі. Хтось поливає квіти на сьомому — і краплі застигли вгорі. Зелений горить водночас у всі боки: на захід, на схід і, здається, назад. Ти тільки надумав зробити два кроки — а вулиці самі біжать. Хочеш — лети. Хочеш — пливи. Світ буде таким, яким його бачиш ти. Небо під нами, а море ще вище. Ти ще на місці, а обрій все ближче. На зупинці — автобус без номера, у ньому дрімають лиш тіні людей. Одна вже виходить, а інша питає: «Сьогодні який у нас день?» У магазині продають понеділки, у черзі питають: «А свіжі іще?» Береш понеділок, кладеш на долоню — а він поміж пальців тече. На решту тобі відсипають хвилини, ти сиплеш їх в ліву кишеню пальта. Одна зачепилась за нитку під швом — і там проростає весна. Тінь обігнала тебе на півкроку, і слідом за нею звернув тротуар. Дощ зависає над містом крапками — і кожна тримає ліхтар. Риба пливе крізь відчинене вікно, і слово «куди» вже міняє маршрут. Ти ще не встиг ні про що запитати, а вулиці слідом пливуть. Неон відривається від вивіски, поволі здіймається вище дахів. За ним підіймаються букви і цифри — і місто лишилось без слів. Хочеш — лети. Хочеш — пливи. Світ буде таким, яким його бачиш ти. Небо під нами, а море ще вище. Ти ще на місці, а обрій все ближче. Ліфт їде вниз, а цифри ростуть, стіни поволі стають водою. Двері відкрились — рейки ведуть полем за синьою млою. Трамвай пропливає між хмар і дерев, дзвінок розсипається десь над рікою. Зупинка поволі знімається з місця — і рушає далі за тобою. На кріслі трамвая забуте проміння — воно ще тепле, хоча уже вечір. Ти тільки торкнувся його долонею — і літо лягло на плечі. На площі годинник втрачає цифри, вони розсипаються вниз по стіні. Одна зачепилась за край тротуару — і ранок почався вночі. Ти йдеш — і будинки згортаються в стрічку, а сонце ховається під водою. Ще крок — і вода переходить у небо. Берег пливе за тобою. Зелений горить у всі боки одразу, а хмара чекає біля дверей. Ти голову трохи схиляєш убік — і місто складається в небо. Хочеш — лети. Хочеш — пливи. Світ буде таким, яким його бачиш ти. Небо під нами, а море ще вище. Ти ще на місці, а обрій все ближче.
