Де кохання моє перше, Маріє, Маріє… Вечоріє, вітер віє, небо багровіє. Я згадав тебе сьогодні, Маріє, Маріє… Над рікою верба сумна, нахилилась, плаче… Як живеш ти в краю дальнім? – Давно тебе бачив. За річкою, за швидкою, зозуля кувала Може, кого очікує, а може, гадала: Скільки років не бачились... може стільки жити?!… Рахувала ті волошки, що ми рвали в житі… Кує, кує тай замовкла… в мене серце мліє… Де кохання моє перше, Маріє, Маріє?…
