Мене не любили… мабуть, Не змогли, Не була потрібна… була лише зАйва… Обирали усіх… лише Не Мене… І серце ставало все більш камʼяне... Я була самотня серед голосів… Як тінь між словами : “поруч” і “потрібна”… І тримала себе я з останніх сил… Хоч душа вже давно на друзки розбита… Мовчала я довго… та досить чекати… Не хочу я більше в тіні залишатись… Мене Не любили… — ну й нехай… Відпускаю!!! Обирали Не Мене… — Я себе обираю!!! Розбита була… — та Я знову жива… Із попелу зібрана… моя душа… Я шукАю себе у кожному дні… І більше не буду губитись в пітьмі… Так!.. Я вчуся заново жити… І тепер я не здамся!!! Мене Не спинити… Розбита… безсила… але ще жива… Бо серце не здалося… продовжує битись… Я збираю себе… по частинках з нуля… Щоб нарешті собою залишитись… І у тиші… де відлунює тільки “чому…” Я знаходжу всі вІдповіді на запитання… Але вже не повернуся я в ту пітьму… Краще буду одна… краще повне мовчання... Відпускаю усе… обираю себе… І нехай невідомість у майбутнє несе… Мене Не любили… — ну й нехай… Відпускаю!!! Обирали Не Мене… — Я себе обираю!!! Розбита була… — та Я знову жива… Із попелу зібрана… моя душа… Я шукаю себе у кожному дні… І більше не буду губитись в пітьмі… Так!.. Я вчуся заново жити … І тепер я не здамся!!! Мене Не спинити… І навіть якщо стане страшно і темно… Я знаю, що зможу… я вихід знайду… Не прошу любити… бо знаю напевно… Що рано чи пізно… до свого Прийду… Мене Не любили… — але я навчилась… Не обирали… — та я залишилась… Я Не ідеальна… зате Я жива… І вперше для себе … — по-справжньому Я! Шукаю себе… — і себе я знаходжу… Крок за кроком… без страху і сліз… Я вчуся… і, знаєш, здається, я можу… Нарешті просто жити… без того “колись”…
