Cette nuit, Kyiv a subi une nouvelle attaque massive russe contre des quartiers résidentiels. ___________ Mm… Kyiv sans sommeil Encore les sirènes Encore Trois jours de “trêve” sur les plateaux télé, Trois jours de sourires et de mots calibrés. Pendant ce temps-là, dans les hangars russes, Les missiles s’alignent sous les bâches humides. À Paris quelqu’un dit : « Faut laisser une chance à la paix. » À Kharkiv une mère compte les secondes Entre deux impacts. Les cafés ferment ici à minuit. Là-bas les caves ouvrent avant l’aube. Les enfants savent déjà reconnaître Le bruit d’un Shahed dans le noir. Pendant qu’ils parlent, L’Ukraine ne dort pas. Les écrans disent “nuance”, Les sirènes disent non. Ils promettent des échanges, Puis mentent encore au matin. Toujours les mêmes costumes, Toujours le sang sur les mains. Le métro devient un refuge, Pas une station vers le travail. Des chiens tremblent sous les couvertures, Le réseau coupe par morceaux. Une infirmière boit un café froid Dans un couloir sans fenêtres. Son téléphone vibre : Encore une ville touchée cette nuit. Et quelque part quelqu’un explique Que “chaque camp a ses raisons”. Mais les missiles ne tombent jamais Par accident sur les immeubles. Il y a des gens Qui appellent ça “géopolitique”. Comme si les morts étaient des chiffres Et les ruines, un débat académique. Pendant qu’ils parlent, L’Ukraine enterre ses morts. Pendant qu’ils doutent, Quelqu’un tient encore dehors. Les mensonges arrivent polis, Avec des mots fatigués. Mais une ville bombardée N’est pas une opinion à nuancer. Encore les sirènes. Encore les drones. Et quelque part en Europe Quelqu’un change de sujet. __________ Мм… Київ без сну. Знову сирени. Знову. Три дні “перемир’я” на телеекранах, Три дні усмішок і вивірених слів. А тим часом у російських ангарах Ракети шикуються під вогкими брезентами. У Парижі хтось каже: «Треба дати миру шанс». А в Харкові мати рахує секунди Між двома прильотами. Тут кав’ярні зачиняються опівночі. Там підвали відкриваються до світанку. Діти вже навчилися впізнавати Звук “Шахеда” в темряві. Поки вони говорять, Україна не спить. Екрани кажуть: “усе неоднозначно”, Сирени кажуть: ні. Вони обіцяють обміни, А зранку знову брешуть. Ті самі костюми, Та сама кров на руках. Метро стає сховищем, А не дорогою на роботу. Собаки тремтять під ковдрами, Зв’язок зникає шматками. Медсестра п’є холодну каву У коридорі без вікон. Її телефон вібрує: Ще одне місто цієї ночі під ударом. І десь хтось пояснює, Що “в кожної сторони свої причини”. Але ракети ніколи не падають На житлові будинки випадково. Є люди, Які називають це “геополітикою”. Ніби мертві — це просто цифри, А руїни — академічна дискусія. Поки вони говорять, Україна ховає своїх мертвих. Поки вони сумніваються, Хтось досі тримає оборону. Брехня приходить ввічливо, У втомлених словах. Але розбомблене місто — Не “думка, яку треба врахувати”. Знову сирени. Знову дрони. І десь у Європі Хтось змінює тему.
