Собор – Євген Маланюк

Внизу біда яриться злом, Торгуються глупота й зрада, Вгорі ж побідний Юр списом Прохромлює в’юнкого гада. І гад конає і сичить, І на той сик його безсилий Нечиста сила верещить, Розлючена нечиста сила. І знов чаїться до часу, І знов майструє маски й назви. Щоб сяйвну затінить красу й Стигматами розквітлі язви. Дарма. Над тишею склепінь Де вічність Божа тайно спіє, Росте нестримно в височінь Панцероносний брат Софії. Він стереже нагорний храм, Ковчег невпинної обнови, Твердиню вірности вікам, Твердиню вірности до крови. І ось над суєтою днів, Де марна колоточ ловитви, Горить любови ярий гнів І хрест меча, і меч молитви. І в смуті лютої пори, І в гострих блискавицях бурі Над містом тьмяним, угорі, Панує Переможець-Юрій.