Міркування - Михайль Семенко

Михайль Семенко (1892–1937) — український поет, теоретик і лідер футуризму в Україні. Це футуристичний, тривожний вірш про світ, який втрачає звичну логіку. Автор уявляє майбутнє, де руйнуються норми: природа поводиться неприродно (сніг на бананових деревах), зникають базові речі (мило), а культура і знання (бібліотеки, словники, мистецтво) втрачають сенс. Це не просто фантазія — це іронічна й водночас тривожна критика цивілізації, яка може дійти до абсурду. Постійне питання «що ж буде?» підкреслює невпевненість перед майбутнім і страх перед втратою смислів. ----------- Коли з’єднаються всі самотні в пари І прибере реальні форми невідомість,- Прогнуться розплавлено асфальтові тротуари — І що ж буде, що буде натомість? Виростуть незримі, затріпотять металеві крила, Розум заперечить, онаглить покрик — ну вибачайте, ні — І що ж буде, коли в крамниці не вистачить мила І бананові дерева вкриє сніг? Коли сміх захолоне напіврозкритим острахом, Зсиплють неждано розірвані брязкітки, Світло замінять електричним мороком — Що ж тоді будуть робити бібліотеки і словники? Розметерлінить поет Марінеттову тишу, Перетворить аеропланно затоплений дзвін, Замість драми — переживатиме на розі афішу — Що ж тоді робитиме він? Коли стане зимно забайдуженій легенді І буде лягати молодість в олавровінчену труну, Вигляне з-за парку нічний опуклий денді — Що йому скажуть на його ремарку: — — Ну й же ж ну! — ? Заховає свою мірку поетичний критик, І загубить маестро свій симфонний темп, Прекрасним паннам не хватить шоколадних плиток — Що ж тоді буде, коли еволюція заперечить: — Стоп! — ? ----------- Mykhail Semenko (1892–1937) was a Ukrainian poet and a leading figure of Futurism in Ukraine. This is a futuristic, тревожний (anxious) poem about a world losing its normal logic. The poet imagines a future where natural laws break down (snow on banana trees), everyday essentials disappear, and culture and knowledge (libraries, dictionaries, art) become meaningless. It’s both ironic and unsettling—a critique of civilization drifting toward absurdity. The recurring question “what will happen then?” expresses uncertainty and anxiety about the future and the collapse of meaning. -------------- When all the lonely ones are joined in pairs And the unknown sheds its real forms, The asphalt sidewalks will sag and melt — And what then, what will come instead? Invisible growth will rise, metallic wings will flutter, The mind will deny, The cry will grow insolent — well, excuse me, no — And what will happen when the shops run out of soap And banana trees are covered with snow? When laughter freezes in half-open fear, Broken rattles will suddenly spill, Light will be replaced by electric gloom — What then will libraries and dictionaries do? The poet will metameterlinck Marinetti’s silence, Will transform the bell drowned like an aeroplane, Instead of drama — will переживати (linger/experience) at the street corner poster — What then will he do? When the indifferent legend grows cold And youth is laid into a laurel-wreathed coffin, From behind the park will appear a nocturnal, convex dandy — What will they say to his remark: — Well then, well! — ? The poetic critic will hide his measure, And the maestro will lose his symphonic tempo, Beautiful ladies will lack bars of chocolate — What then will be, when evolution declares: — Stop! — ?