Квитків у вічність не існує! Але це не привід грати фальшиво. Ви стали у чергу по вічний квиток, Щоб збоку на світ із партеру зітхати. Та каса закрита. Уже пролунав дзвінок. Куди ж ви зібралися тікати?! ВИ ВЖЕ У ВИСТАВІ! Ви думали: світ — це чужий вам сюжет, А ви — незалежні від нього частини. Незалежні?.. Та світ із вас склав свій живий силует І сам себе бачить очима людини! Цінність не просить у вічності віз! Хто тобі сказав, що життя — це ескіз? Фальш не сховаєш у гордій поставі… А як ти звучиш у цій виставі?! Збиваєтесь з такту — сміються манекени… Хтось впав, а хтось інший його підхопив. Ніхто не складає за всіх мізансцени. Та кожен твій крок змінює цей мотив. Один розтрощив усе навкруг — І довго ще хтось прибирав після нього. А той вже пішов. А інший замовк — та підхоплений звук Уже виривався із горла чужого! Цінність не просить у вічності віз! Хто тобі сказав, що життя — це ескіз? Фальш не сховаєш у гордій поставі… А як ти звучиш у цій виставі?! Ви думали, я тут — суддя й режисер? Я? Я так само чекаю фінальної ноти! Мій голос — такий же короткий етер, Я — ті ж самі тимчасові частоти! Нема привілеїв у тих, хто кричить, І сцена не стане від крику міцніша. Та поки мій акорд іще звучить, У когось від нього змінюється тиша. Завіса впаде. Зникне твій силует. На сцені залишиться темний паркет. А хтось твою паузу вже підхопив — І власним акордом її завершив.