Двір дитинства - Артемівськ/Бахмут

двір, де сміх бринів під сонцем, вікна сипали теплий світ, склянка молока і окраєць хліба в долонці — просте щастя, мов цілий світ. кав'ярня на розі, легкий вітер, молочний коктейль, дзвінкий момент, коли губилась між книжковими літерами, де розквітав цей маленький світ. малеча бовталась у калюжі, мама варила борщ, сусід підмітав поріг, сміх котився вулицею, дні тягнулись, як світлі полотна, час був прозорий, мов річка без дна. а потім прийшла війна — вибухи, дим, тріщини в стінах, і наше місто, мов розбита іграшка, впало у пил і мовчанку. вони забрали будні й двори, але не змогли забрати тепло: воно живе у мені, мов маленьке сонце дитинства. я пам’ятаю, як сміх тік рікою, як сонце малювало тіні на підлозі, як ми гралися, не знаючи страху — це живе в мені, і це не зруйнувати. хочу повернутись туди, де ріки сміху текли влітку, але тепер тиша кричить, вулиці порожні, дим і пил. хто вони, ці потвори? вони не мали права руйнувати цей світ та зламати сонце, що падало на підлогу. попри війну, попри дим, попри час і чужі руки, я пам’ятаю, як сонце грало на підлозі, як сміх тік рікою, як двір пахнув молоком і літом. Але Бахмут живе в мені, навіть якщо він у руїнах.