Істотне – Євген Маланюк

Діла ростуть у невмолимі черги. Громадиться цеглинами життя. Як рух, як пруг, як вічний вир енергій, Триває й визначається буття. Співа блакить крізь готику риштовань, Дзвенить цемент крізь дужу плоть будов. І все ж таки: в началі було — Слово! І все ж таки: начальний дух — Любов! І в серці, і в колекторах моторів Пульсує і іскрить одне і те ж — Від хаосу до космосу просторів, Від атома до голубих безмеж.