Я не прошу для себе особливих правил, Лише не вчіть мене, як треба жити. Бо кожен крок, який колись зробила, Навчив мене — Себе, таку як є, любити. Не намагайтесь змінювати душу — Не підлаштуюсь під чиїсь світи. Я знаю добре: бути схожим зручно… Та не для мене — в мене власні є думки. Я дуже довго зважую дороги, Бо кожен вибір має власний слід. І навіть після зробленого кроку Ще слухаю, що серцю скаже світ. Моя рівновага — не в тиші покірній, І зовсім не в тому, щоб всім догодити. Лише залишатись собою щоденно, Думати вільно. І про це говорити. Нехай не всім легко мене зрозуміти, Не кожен почує, що серце співає. Та не перестану я бути собою, Бо лише вільна душа розквітає. Я звикла серцем відчувати інших, Чужий неспокій через себе пропускати. Та хочу, щоб також і мою душу, Змогли, хоч раз, по-справжньому пізнати. Я теж буваю вперта і сердита, Та злість не залишається в мені. Вона приходить… і тихо відступає. Бо я не хочу жити у пітьмі. Я не пробачу зради! Не від злості. Розчарування змінює усе. Хто раз зумів переступити совість, Той може знов забути про святе. Не хочу бути кращою за інших! Не хочу жити так, як хтось велів! Я хочу щоб мій вибір поважали! Моє життя — і мої правила у нім! Моя рівновага — це вірність собі.
