Ой Дунайчику, Дунаю, береги високі, Наловлю я карася — будуть повні боки! Буде юшка запашна, з перчиком, з димочком, Та й карасик золотий шкварчить під горбочком. Сонце гріє, вітерець хвилечку гойдає, А в казанчику юшка тихо виграває. Хлопці дрова підкладають, жар тріщить весело, А дівчата сміхом ллють — аж лунає село! Ой, караси, карасики, срібні та кругленькі, На сковорідці танцюють, рум’яні, гарненькі. Хрумка скоринка, часничок — та й до столу прямо, Щоб душа співала гучно разом із піснями! А надвечір біля води зорі засвітились, Ми з гітарами й піснями в коло всі зійшлись. Дунай слухає тихенько, хвилями хлюпоче, Наче теж до нас присісти й відпочити хоче. Ой Дунайчику, Дунаю, береги високі, Добре з друзями сидіть — дні такі короткі… Хай і завтра знов клює, й юшка закипає, Бо такі прості хвилини — серце зігрівають.
