Шевченко з Франком, Українка, та Чубинський з Вороним

У темнім лісі, на роздоріжжі, Стоїть козацький дух, мов грім. Ворог страшний сунеться на край, Та не зламає він наш дім. І серце б’ється за волю, браття, За землю рідну, що цвіте. І навіть смерть не зможе вкрасти Нашу святу святу честь. Скоро настане час єдності, Коли ми всі станем як один. Не важливо, з якого ми краю, Українець — це серце і розум твій. Ми будемо йти за правдою, І не злякає нас ні буря, ні грім. Бо сила наша в братерстві, І вільна земля для нас лиш один дім. Вставай, рідна земле моя! Ти ждеш своїх дітей у полі. Не згасне світло твого сонця, І не згине краю доля. Ми будемо боронити тебе, Ні лють ворога, ні ніч не спинить. Бо в серцях наших — воля і честь, І правда твоя завжди в нас горить. Бийся, брате, за край свій рідний, За волю, що дарував нам Бог. Не дай чужинцям кинути нас в ярмо, Не дай зникнуть у віковий морок. Хай лунає пісня над степом, Хай кличе всіх до бою за край. І ми встанем, браття, у єдності, І переможем ворога без краю. За рідну землю, за наш край святий, Станем у бій, не боячись нічого. Бо в серцях наших живе незламний дух, І воля сяє над нами, як зоря. Хай грізні бурі шумлять навкруги, Ми вистоїмо, браття, разом завжди. І навіть смерть не спинить наш крок, Бо вільна земля — це наш народ!