[Куплет 1] Я відкрив магазин, а там — новий цінник у лоб, Консоль стала розкішшю, а не доступним хобі, бро. Три сотні баксів зверху? За те саме старе залізо? Це вирок для геймінгу, це фінал, це повна криза! Вся пам'ять і чіпи — для хмарних богів у дата-центрах, Наш мас-маркет для них — лише похибка в річних звітах. Один контракт із OpenAI дає їм капітал безмежний, А стаціонарний геймінг помирає, бо він незалежний. [Куплет 2] Це гонка озброєнь, де замість ракет — терафлопси, А ми маєм купити "цеглу", поки ШІ видаляє нас із гри. Дешевий девайс? Забудь, це була ілюзія, Тепер ми в епосі, де ринок — це справжня контузія. Бульбашка пухне, як мозок машини, що нас заміняє, Велика Депресія поруч, вона вже двері вибиває. [Приспів] О, стаціонарний геймінг, ти вмираєш у тіні корпорацій, Світ будує "розумний" вівтар серед руїн і прострацій. Хто встиг купити консоль — той король на руїнах гри, Бо нові цінники — це стіна, за якою вмирають ігро світи. Весело, весело! Ми вмираємо в коді, Наші старі приставки — це все, що лишилось в природі! [Бридж] І найсмішніше, що цей текст — це теж вирок машини, ШІ пише пісню про те, як вбиває геймінг щохвилини. Це замкнене коло: алгоритм співає про власну перемогу, Ми — паливо для прогресу, що не залишив нам іншу дорогу. [Звук цифрового шуму, що переростає в скрип металу] (Фінал) Поки воно ще працює — я буду грати у свій "вінтаж", Поки мій старий залізний друг не видасть останній віраж. Ми — останні гравці, що не стали паливом для мереж, Бульбашка трісне — ми залишимось, ви ж впадете з ваших веж. Ми вже жертви цифрової агресії. [Звук запуску старої консолі — звук запуску PS One]
