Іноді хореться, щоб хтось в тебе вірив, Трішечки більше, ніж ти сама. Щоб серед хаосу і сірих буднів, Хтось поруч йшов з тобою до кінця. Щоб не питав, чому знову тривожно, Чому мовчиш і ховаєш свій біль. А просто тихо сказав: «Не хвилюйся… Я поруч… Я твій…» Бо сильні теж хочуть бути слабкими, І хочуть тепла, а не вічної битви… І навіть у тих, хто рятує безсилих, Є серце, яке потребує підтримки… Іноді хочеться бути слабкою, З кавою в ліжку ранок зустріти. Бути коханою, а не одною, І щоб на підвіконні стояли квіти… Почуватись в безпеці, як за стіною, Щоб більше не було причини боятись. Вільною бути… бути собою… Голосно плакати… і дзвінко сміятись… Іноді хочеться просто мовчати, Не пояснювати - чому знову сльози… Щоб було кому мене міцно тримати. І розганяти на душі моїй грози… Щоб хтось торкався душі обережно, Наче до рани, що досі жива. І серед світу холодного, і грішного Тихо казав: «Ти для мене одна…» Бо сильні теж іноді хочуть сховатись В обійми, де можна не грати героїв… Де можна сильною не прикидатись, А просто бути справжньою собою… Іноді хочеться бути слабкою, З кавою в ліжку ранок зустріти. Бути коханою, а не одною, І щоб на підвіконні стояли квіти… Почуватись в безпеці, як за стіною, Щоб більше не було причини боятись. Вільною бути… бути собою… Голосно плакати… і дзвінко сміятись… Насправді, Щастя — не в гучних словах, І не в ідеальних людях навколо… А в тому, щоб хтось тебе обіймав… І повертав тобі віру в себе, знову і знову. Іноді хочеться, щоб хтось в тебе вірив, Трішечки більше, ніж ти сама… І поки весь світ тебе знає як Сильну — Почуватись слабкою у сильних руках…
