"The Iron Vulture" (Залізний стерв'ятник)

Сині синці на ранковому склі, Дівчина мовчить і кусає губи. Хтось на даху загасив свої дні Й кинув вниз... як цигарку в калюжу. Залізний стерв'ятник над нашим двором Гуде. Йому байдуже — вмерти чи жити. Тінь від крила проповзає нутром — Там, де вчора ще билося літо. Мертві янголи падають з неба, Наче сажа на білі двори. Ми молилися — більше не треба, Наші крила згоріли зсередини. Мертві янголи падають з неба, Чорний сніг на холодні вікна. Ти казала: «Життя — це потреба», Я шепочу: «Життя — це в’язниця». Сивий священник з похміллям в очах Плутає імена, плутає дати. Вкотре ховає на трьох свічниках Тих, що вчора ще вміли кохати. Станція. Чай у картонних стаканах. Горло дере дешевою вірою. Хтось приховує правду в листах, Щоб не лякати маму примарами миру. Хто нам поверне тих, що не встигли Навчити серце простому «прости мене»? Ми ж тільки діти великої гри, Яку так легко... програти в азарті. Мертві янголи падають з неба! Наші крила згоріли зсередини! Мертві янголи падають з неба, Наче сажа на білі двори. Ми молилися — більше не треба, Наші крила згоріли зсередини. Мертві янголи падають з неба, Чорний сніг на холодні вікна. Ти казала: «Життя — то потреба»... Я шепчу: «Нам би просто... пройти».