Sirens in the dark — three nights in a row. A child shakes in bed. I stay close. No one sleeps below. You pressed the button, yeah? You feel like a God? Hero in your head, drowning deep in your fog. No rage in my voice. No curse, no scream. Just a quiet wish, sharp, obscene. Not fire. Not fame. Just you fading out inside your own game. You’re not alone — there’s a line behind you. A silent father. A son who’ll remind you. You didn’t fall from the sky one day. You’re built by a system that rots this way. Gears made of fear, grease made of lies, Obedience taught, conscience denied. You call it order. I call it decay. A factory of men who forgot how to say “no”. I don’t wish you dead in anger or heat. I wish you gone like mold in concrete. No screams. No glory. No flag, no song. Just quiet removal of everyone who signed on wrong. You crawl toward us from rust and mud, With portraits of kings and borrowed gods. Your world’s a basement, a fence, a wall, And you really thought it gave us something at all? You came with faith stitched into hate, Calling your cage a “historic fate”. But nothing you carry is new or deep — Just old submission, recycled cheap. You steal. You kill. You shake when alone. You surrendered long before you were shown. You burned your fear. You buried your shame. And now you mistake survival for flame. You’re not alone — there’s a herd in tow: The quiet father. The obedient sons. You trust the power of a stupid command. I trust time — it dissolves your kind. I don’t wish you dead for revenge or release. I wish you gone so the damage can cease. No tears. No pardon. No myths to keep. Just you and the rest who chose to sleep. This isn’t a song. It’s a nerve reaction. The sound in your skull when you hear “launch” as action. A mother on her knees, blood on the floor. This wish is for every time we said “live” and you said “more”. We won’t forgive. We won’t forget. We won’t beg. We’ll survive — hurt, standing, conscious, fed. And you? Be dust. Be data. Be a footnote misread. Gone without dates. Without names. Without sons to repeat what you did. ----------------------- Сирени в темряві — вже третю ніч поспіль. Дитина здригається уві сні. Я поруч. Унизу ніхто не спить. Ти натиснув кнопку, так? Відчув себе богом? Герой лише у власній голові, потопаючи у власному тумані. У моєму голосі немає люті. Немає проклять. Немає крику. Лише тихе бажання — гостре, майже нестерпне. Не вогню. Не слави. Лише щоб ти зник усередині власної гри. Ти не один — за тобою стоїть ціла черга. Мовчазний батько. Син, який повторить те саме. Ти не впав одного дня з неба. Тебе створила система, що давно прогнила. Її шестерні зроблені зі страху, мастило — з брехні. Покору там вивчають, а совість — забороняють. Ти називаєш це порядком. Я — розкладом. Фабрика людей, які забули, як сказати: «Ні». Я не бажаю тобі смерті — ні з гніву, ні в запалі. Я бажаю, щоб ти зник, як пліснява, що в'їлася в бетон. Без криків. Без слави. Без прапорів і гімнів. Просто тихе зникнення всіх, хто добровільно став частиною цього. Ви повзете до нас крізь іржу й багнюку, з портретами царів і чужими богами. Ваш світ — це підвал, паркан і мур. І ви справді думали, що можете запропонувати нам щось цінне? Ви прийшли з вірою, зшитою з ненависті, називаючи власну клітку «історичною долею». Та у всьому, що ви несете, немає нічого нового чи глибокого — лише стара покора, дешево перефарбована. Ви крадете. Ви вбиваєте. А коли залишаєтесь наодинці — тремтите. Ви здалися задовго до того, як вам показали ворога. Спалили свій страх. Закопали сором. І тепер плутаєте виживання з полум'ям. Ти не один — за тобою тягнеться стадо: мовчазний батько, слухняні сини. Ти віриш у силу безглуздого наказу. Я вірю в час — він розчиняє таких, як ви. Я не бажаю тобі смерті — ні заради помсти, ні заради полегшення. Я бажаю, щоб вас не стало, щоб припинилася шкода. Без сліз. Без помилування. Без легенд. Лише ти і всі інші, хто добровільно обрав сон. Це не пісня. Це нервова реакція. Це звук у твоїй голові, коли слово «пуск» стає дією. Мати навколішки. Кров на підлозі. Це бажання народилося щоразу, коли ми казали: «Живіть», а ви відповідали: «Ще». Ми не пробачимо. Ми не забудемо. Ми не будемо благати. Ми виживемо — поранені, але на ногах, притомні, живі. А ви? Станьте пилом. Станьте записом у базі даних. Станьте приміткою, яку неправильно прочитали. Зникніть без дат. Без імен. Без синів, які повторять те, що зробили ви.
