Чи це з твоєї волі образ твій (Вільям Шекспір)

Чи це з твоєї волі образ твій Являється примарою щоночі, Розплющує мої дрімотні очі, Відгонить сон і нищить супокій? Чи це до мене шлеш ти свого духа, — Слугу й раба ревнивих підозрінь, — Щоб при мені він, як незрима тінь, Моїх учинків наглядав і слухав? О ні! Не досить любиш ти, щоб тим Себе й вночі тривожить без потреби. Це, біля мене ставши вартовим, Моя любов піклується про тебе, Щоб ти була щаслива уві сні — Комусь близька, для мене — в далині. Настане час, коли мою любов, Так, як мене, зігнуть додолу роки, І в жилах юна охолоне кров, І ляжуть зморшки на чоло глибокі; Твій ранок ступить на нічний поріг, І меркнути почнуть весняні шати, І всі скарби, що ранок їх беріг, Не будуть більше золотом блищати. Про час отой фортеця в мене є, Де слова мідь, певніша від гармати, Здола красу, як не життя твоє, Від часу згубного обороняти. Твоя фортеця — чорні ці рядки, І врода в них переживе віки.