Сама собі підтримка

Сама́ собі́ підтримка, сама́ собі́ стіна, Коли ламає вітер — я вистою одна. Сама́ себе́ підійму, як знову десь впаду, І навіть крізь мовчання я вихід віднайду. Вже кілька років поспіль — все тільки на мені, І дні мої мов тіні, і ночі в тишині. З собою ділю щастя, проплакую біду, Та серце не здається — я далі сама́ йду. Буває… світ навколо ніби проти мéне… Та менé не зламати… не дам знищити себе́… Я — сама́ собі́ світло в темряві ночей, Сама́ собі́ підтримка, коли нема людей. Я — біль і моя сила, свій власний оберіг, Хоч падаю — та підіймаюсь, і не зходжу з доріг. Я — сама́ собі́ правда, сама́ собі́ вогонь, Крізь сльози йду вперед, не опускаючи долонь. І навіть коли серце вже не кричить — а просить, Я буду жити далі. Я зможу! З мéне Досить!!! Сама́ лягаю спати, з думками про старе, Про те, що колись було, що в памʼяті живе. Сама́ собі́ порада, сама́ собі́ плече, І навіть коли впаду — підтримаю себе́. Ховаю вміло рани, хоч боляче пече, Та кожен шрам на серці мене вперед веде. Я вчуся бути сильною, хоч інколи без сил, Та в мені більше світла, ніж темряви й вітрів. І, може, я не ідеальна — ну і нехай… Я з попелу відроджуся - і створю свій власний рай… Я — сама́ собі́ світло в темряві ночей, Сама́ собі́ підтримка, коли нема людей. Я — біль і моя сила, свій власний оберіг, Хоч падаю — та підіймаюсь, і не зходжу з доріг. Я — сама́ собі́ правда, сама́ собі́ вогонь, Крізь сльози йду вперед, не опускаючи долонь. І навіть коли серце вже не кричить — а просить, Я буду жити далі. Я зможу! З мéне Досить!!!