Ти знаєш… Я вже майже забула… Як це — усміхатись просто так… Останні дні були такими довгими, Немов дощі без краю і кінця. Я кожен день старалась бути сильною, Хоч так втомилась від цього життя. Ховала біль за звичними справами, Казала всім: «У мене все гаразд». Та серце тихо плакало ночами, Питаючи: «коли ж мине цей важкий час?» І я не знала, що можна так просто радіти… Коли одна мить, здатна весь день змінити… Сьогодні я щаслива… По-справжньому, до сліз. Тому що справжнє диво, Хтось у моє життя приніс. Червоні троянди, і серце ожива. Бо за цим ніжним жестом, стоїть чиясь душа. Я не чекала жодного сюрпризу, Не будувала райдужних надій. Та хтось наповнив день мій добрим дивом, Коли душа втомилась від сумних подій. І я стояла з квітами в обіймах, Не вірячи, що це усе мені. А щастя розливалось теплим світлом, Немов світанок після довгої зими. Сьогодні я щаслива… По-справжньому, до сліз. Тому що справжнє диво, Хтось у моє життя приніс. Червоні троянди, і серце ожива. Бо за цим ніжним жестом, стоїть чиясь душа. І якщо завтра знову будуть труднощі, І якщо вітер змінить напрямок свій, Я пам’ятатиму цей вечір, Ці троянди… І світлу радість у душі моїй. Бо іноді достатньо однієї миті, Щоб знову захотілось: Мріяти. Любити. Вірити. І просто жити… Сьогодні я щаслива… І хай залишиться в мені Цей день. Ці квіти. Ця посмішка. Назавжди… 🌹🌹🌹🌹🌹🌹🌹
