Не ходи ти, дівчинонько... (Коломийки)

Коломийки — це традиційні українські народні пісенні двовірші з характерним ритмом. Вони поєднують гумор, іронію та соціальні спостереження й часто використовуються для реакції на події — від побутових до історичних. Вікіпедія: Моска́ль — історична назва, яку використовують для жителів Великого князівства Московського XII—XV століть. В Україні — неофіційна, побутова назва росіянина. ----------- Не ходи ти, дівчинонько, З москалем до гаю, Бо він скаже: «люблю тебе», Та й піде до краю. Москаль каже: «я твій брат», Та в очах — не щиро, Бо за словом у кишені Він тримає силу. Ой у полі криниченька, Там холодна вода, З москалями як зійдешся — Не минеш біда. З москалями дружба — лиха, Як весна без цвіту, Поки віриш — ще нічого, А повіриш — кінець світу. Ой казали старі люди — Не йди в ту дорогу, Бо москаль іде з усміхом, Та несе тривогу. Не вір москалеві, дівко, Ні словам, ні сльозам, Бо за «правдою» його Йдуть біда й загроза. Ой летіла чорна хмара Та й на нашу днину, Де москаль ступив ногою — Там не буде миру. Москаль усміхнеться тихо — Наче все нормально, А за спиною у нього План уже фінальний. З москалями не братайся — Бо обдурять, як згадаєш, Ти йому хліб-сіль подаси, А він хату віднімає. Ой прийшов москаль до хати — Сів, як пан, на лаві, Поки господар вернувся — Вже нема держави. З москалями не братайся — То не люди, зграя, Ти їм душу відчиниш — Вони все зламають. Ой москаль прийшов «з миром» — З миром та з гарматами, Поки слово підбирав — Вже стоїть за хатами. Каже москаль: «ми ж брати», — Та в руках кайдани, Де ступає його чобіт — Там ростуть руїни. З москалями дружба — попіл, Ще до того, як згорить, Тільки вітер повіє — І вже нічим жить. Ой казали ще діди нам — Пам’ятай науку: Як москаль іде «з добром» — Готуй собі муку. Не проси в москаля правди — Він її не має, Він словами прикриває Те, що відбирає. Не братайся з «другом» з сходу — В нього правда гнеться, Скаже «мир» — а через хвилю Дим над хатой в’ється. Йде «з добром» — аж скрині ломить, Що чуже — те «наше», Поки тисне руку щиро — Вже шукає краще. Не вір словам солодким дуже — Вони, як наживка, Поки слухаєш уважно — Вже тече пожиток. «Мир» у нього — як валіза: Що поклав — те й правда, А як щось не помістилось — Зробить вигляд: «так треба». З ним домови — як по піску, Сліду не тримає, Сьогодні клятву промовляє — Завтра забуває. Краще мати чесну бурю, Ніж таку «погоду», Де під тишею чужою Втрачаєш свободу. ---------- Kolomyikas are traditional Ukrainian folk song couplets with a distinctive rhythm. They combine humor, irony, and social observation, and are often used to respond to events—from everyday life to historical developments. Wikipedia: Moskal is a historical term used for inhabitants of the Grand Duchy of Moscow from the 12th to the 15th centuries. In Ukraine, it is an informal, colloquial name for a Russian person. -------------- Don’t you go, dear maiden, With a moskal to the grove, He will whisper, “I do love you,” Then be gone and on he’ll rove. Moskal says, “I am your brother,” But his eyes are cold, unclear, For behind his gentle wording He keeps hidden force and fear. In the field there stands a wellspring, Cold and clear the water flows, If with moskals you get tangled — Trouble surely follows close. Friendship with them brings you sorrow, Like a springtime without bloom, While you trust — it seems like nothing, Trust too much — it’s certain doom. Old folks used to say it plainly: “Do not walk that road ahead,” For a moskal comes in smiling, But brings worry in his tread. Do not trust him, girl, believe me, Not his words nor tears he shows, For behind his so-called “truth” there Danger and misfortune grows. Oh, a dark cloud once was drifting Over our land, cold and grim, Where a moskal sets his footsteps — Peace will never follow him. Moskal smiles so calm and quiet, Like there’s nothing wrong at all, But behind his back already Stands a final, hidden call. Do not bond yourself with moskals — They will trick you, mark my say, You may greet them bread and salt, yet They will take your home away. Moskal came into the household, Sat like master on the bench, While the owner was returning — All was lost and torn and wrenched. Do not bond yourself with moskals — You may open heart and door, They will break it, leave it shattered, Nothing whole remains no more. Moskal came “to bring you peace,” Peace — along with guns and flame, While he’s choosing words so careful — He has already laid his claim. Says the moskal, “We are brothers,” Yet with chains held in his hand, Where his heavy boot is stepping — Ruins spread across the land. Friendship with them turns to ashes Even before it can ignite, Let the wind just shift a little — Nothing left to hold on tight. Grandfathers once taught us clearly: “Keep this lesson in your mind: If a moskal comes with ‘kindness’ — Pain and hardship come behind.” Do not ask a moskal for truth — He has none that he will share, He will cover what he’s taking With fine words thrown in the air. Do not trust that “friend” from eastward — Truth in him will twist and bend, He says “peace,” but in a moment Smoke above your home he’ll send. He arrives “with good intentions,” Chests are bursting at the seams, What is not his becomes “ours,” While he smiles and softly schemes. Do not trust the sweetest language — It’s a hook beneath the bait, While you listen close and careful — He has already sealed your fate. His “peace” is like a suitcase — What he puts in — that is “true,” If it doesn’t fit his version — He’ll pretend it always knew. Deals with him are drawn in sandlines, They will never, ever last, Swears an oath to you today — and By tomorrow it is past. Better face an honest tempest Than such “calm” that steals your breath, For beneath that foreign silence Freedom slowly meets its death.