Ось вечір знов

Ось вечір знов. Заплющує повіки Безсилий день. І знову, знову сам. Так треба ніжности, так треба, щоб навіки Удвох молитися вечірнім небесам. Вже ніч накреслює прозоро-сині тіні, Вже зорі глянули. І сяє, сяє тьма. І знаю, що десь ти, в такім, як я, тремтінні, Зідхаєш і мовчиш, і молишся сама. І знаю, знаю ще, що ніжности такої Нам різно не знести в обіймах самоти. І не втопити нам її в оцім спокої, Коли земля злилась з безмежжям висоти. І знаю, що життя — це тільки ці хвилини Хвилини вічности. І знаю: ти — одна. І іншої нема. Прогаю і пролине В цій лагоді ясній, в цій тишині без дна.