Ніч темна людей всіх потомлених скрила Під чорні широкії крила свої. Погасли вечірні огні, Усі спочивають, заснули й змарніли, Та тільки не сплять товариші. Їм тяжко — та доля не склалась інакше, Їм довго до світла іти. А все ж не лякає їх темна дорога — Бо знають: не самі вони. І кожен у серці іскру свою Для спільного світла несе, І в темряві ночі ті іскри малі Запалять досвітні огні. Хай темно навколо, хай вітер іде — Ми станемо поруч плечем. Бо там, де разом ідуть крізь пітьму, Там ранок приходить скоріш.