Юрій Андрухович - Пісня мандрівного спудея

До нічного пейзажу тулився невиспаний вітер. Між землею і небом – висЯчі плантації квітів… У червоних кульбабах електроосвітлення вулиць дві самітні тенді́тні душі – рука в руку – вгорнулись. Між землею і небом ходили поет і блудниця. Був на ньому позичений фрак, а на ній – з реп'яхами спідни́ця. І такі вони бачили сни, що зірки були заздрі, і були вони досить смішні, але й, кажуть, прекрасні. Їх невтолене так і боліло невтоленим – у безлюдні піски повтікати б їм степом оголеним. Але це було щастям: у ночі туманні та хмарні заблукати у місті, де квітнуть осінні ліхтарні, і довіку ходити удвох по висячій плантації, де кульбаби горять і наспівані сни повертаються…