Перший поцілунок (Джордж Байрон)

Солодких пут не прагну вже, панове, Геть вигадки облудливих «чарунок». Лиш дайте промінь ніжної любові – Сором’язливий перший поцілунок! Оспівуй, друже, гай, садок і поле, Збирай слова, мов ягідки, у клунок; Але натхнення лиш окрилить долю, Коли пізнаєш перший поцілунок. Закохуйся у музу чи богиню, Земну красу – фортуни подарунок; Та пам’ятай, не забувай до згину Той неймовірний перший поцілунок. І хай ураз терзають душу зміни, Не думай про якийсь «спасенний» трунок, – Бо, попри все, ти – вже не безнадійний, І маєш перший, справжній поцілунок! Мрій про пастушок у цвітінні вишень – Веселих, добрих і красивих юнок; Та найдорожчий, досі наймиліший Невинний, чистий перший поцілунок. Хто каже, що літа, мов день, минають, Не маєш вже до любощів стосунок? Ні, він існує – той куточок раю, Там, де чарівний перший поцілунок. Хай старість підкрадається змією, І грузнуть ноги між незримих лунок, – Усе життя осяює зорею Твій незрадливий, перший поцілунок!