Ми несемо міста у валізах старих, Фотографії, сни і обличчя рідних. Йдемо крізь кордони, крізь час і страхи, Бо дім — це не стіни, а люди живі. Дорога до дому, дорога крізь ніч, Дорога до дому, крізь бурі й дощі. Дорога до дому — наш вічний поклик сердець, Там, де чекають, там світло нове. На вокзалі дитина тримає квиток, І мати шепоче: «Дійдемо, синок…» Над нами гуде переповнений світ, А серце вчить вірити: дім ще стоїть. Дорога до дому, дорога крізь ніч, Дорога до дому, крізь бурі й дощі. Дорога до дому — наш вічний поклик сердець, Там, де обійми, там сили нові. І навіть якщо не впізнаєш двори, Тебе упізнають старі тополі. Бо дім — це не стіни, це ті, хто живі, Хто завжди відкриють для тебе долоні. Дорога до дому… Дорога крізь ніч… Дорога до дому… Там, де любов, там наше життя.
