В мені живуть дві різні жінки — Такі несхожі та близькі. Одна складає мрії в скриньки, А друга палить кораблі. Одна шукає теплі руки, Де можна серце прихилити. А друга звикла власні муки На самоті перетерпіти. Одна ще вірить щиро в диво… У погляд, сповнений тепла… Та друга знає: в цьому світі Не все врятує доброта. Не питай, чому я різна, Не шукай в мені межі. Я із тих, хто після бурі Знаходить світло у душі. В мені ніжність… в мені сила… В мені спокій і гроза… Дві стихії стали цілим — Та одна у них душа. Одна мов Квітка після зливи — Тендітна, ніжна і жива. А друга — полум'я незриме, Яке ніколи не згаса. Одна ще мріє про кохання, Про спільний дім, сім'ю, тепло. І друга теж цього бажає, Але не вірить вже давно. Тепер я знаю без вагання: Мені не треба обирати. Бо кожна з них мене навчила На повну жити — а не виживати. Тож не питай, яка з них справжня, І не шукай між ними меж. Я — кожна з них. І, може, більше… Я — та, що вистояла все ж. В мені ніжність… в мені сила… В мені спокій і гроза… У мені живуть дві жінки… Та разом — це справжня Я!
0/500