Я не можу згадати життя до війни Я не можу його уявити…забула.. Половина мене залишилась в мені А де інша моя половина?.. Я не можу згадати ранкові міста, Де сміялось у вікнах без страху життя… Лиш тиша в мені, як глибока вода, І в ній віддзеркалююсь — інша…не та. Половина мене — це дорога в димах, Де розсипались сни на холодних вітрах. А друга — тримає ще світло в руках, Щоб не згаснути зовсім у власних сльозах. Я шукаю себе у чужих голосах, У простих теплих словах, у дитячих очах… Може, цілість моя — не в минулих часах, А в надії, що ще проросте крізь цей страх. І якщо я розбита — то все ж не до краю, Бо в мені ще живе те, що я не втрачаю: Тихий подих весни, що крізь попіл зростає, І дорога додому, що завжди чекає… Я не можу згадати життя до війни Я не можу його уявити…забула.. забула..
